Блог психолога Кисличної Анни Сергіївни: Робота з батьками

Психолог проводить консультації для

дітей та батьків у вирішенні питань:

Завдання практичного психолога

ґрунтуються

на основі посадових обов’язків психолога школи

та вимог навчального закладу:

Діагностика та корекція девіантних проявів поведінки важковиховуваних учнів.

Психологічний супровід учнів 1-х,5-х та10-х класів в процессі їх адаптації до навчання.

Психологічна допомога учням у їх професійному самовизначенню.

Корекція прояву дезадаптивних явищ серед учнів, що навчаються у системі профільного навчання.

Виявлення учнів із затримкою психічного розвитку та психологіч-на допомога цим учням.

Формування взаємної емпатії, поваги з метою згуртованості клас-ного та педагогічного колективів.

Аналіз сімейного виховання учнів і його впливу на поведінку та навчальну мотивацію.

Формування взаємної стратегії поведінки між батьками та школою під час навчання і виховання учнів.

Важливим є досягнення співпраці

школи та сім’ї

Слід відмітити, що успішність вирішення важливих проблем навчально-виховного процесу, пов’язаних із недисциплінованістю, важковиховуваністю, неуспішністю, невстиганням, дезадаптацією учнів, залежить від єдності зусиль чотирьох сторін:

вчитель;

учень;

психолог;

батьки.

Практика показує, що відсутність взаємодії, узгодженості думки однієї із сторін утруднює розв’язання проблеми або ж з часом загострює її.

Важливим є досягнення співпраці із батьками:

інформування змісту проблеми;

переконання їх щодо важливості вирішення;

вивчення основ сімейного виховання;

визначення обізнаності батьками особистісних якостей дитини.

1. Вплив комп'ютера на психіку дитини

2. Роль семьи в воспитании личности

3. Здоров'я молодшого школяра - запорука успішного навчання

Розглядаємо причини конфліктів та налагоджуємо доброзичливі стосунки між учителем та батьками учня.

Дуже добре, коли вчителю вдається порозумітися з батьками учнів і створити партнерську взаємодію. Тоді навчальний процес стає приємним та ефективним. А що ж робити, якщо діалог між учителем та батьками загострюється?

Щоб цього уникнути, слід знати причини конфліктів та моделі взаємодії між людьми. Розуміючи їх, легше ефективно комунікувати та впливати ситуацію, яка вже склалася. Перш за все, це збереже нерви й вчителю, й батькам. А ще й продемонструє учням ефективні моделі спілкування.

Причини конфліктів

1. Підвищена тривожність та роздратованість

Спілкуються не просто вчитель та батьки, а, в першу чергу, люди, кожен зі своїм настроєм. Буває, що роздратованість вчителя чи когось із батьків не пов’язана зі співрозмовником, але впливає на нього. Це може спричинити конфлікт.

2. Різні очікування

Для батьків їхня дитина - найкраща та найталановитіша. Завдання вчителя - навчати й об’єктивно оцінювати знання та навички учнів. Різні точки зору щодо успішності учня можуть призвести до ускладнення стосунків. Про спілкування вчителя з батьками, які переоцінюють власних дітей ви можете прочитати у нашій статті, присвяченій цьому питанню.

3. Комунікативні бар’єри

На заваді доброзичливому спілкуванню вчителя з батьками учнів може стати авторитарність, схильність до узагальнювальних звинувачень та невміння сприймати критику. Батьки учнів можуть емоційно реагувати на будь-які зауваження щодо їхньої дитини.

4. Різні погляди на виховання

Погляди батьків на виховання дитини можуть відрізнятися від погляду вчителя. Зазвичай межі дозволеного дитині стають причиною непорозуміння: від вимог щодо правил дисципліни до оцінювання знань.

5. Неправильне тлумачення поведінки співрозмовника

Буває, що причини тієї чи іншої поведінки співрозмовника ми пояснюємо, виходячи з власного досвіду, та вигадуємо деталі, яких не існує, від причини запізнення батьків на зустріч із вчителем до закритої позиції під час спілкування.

Моделі взаємодії

Чи ви замислювалися колись, як ми взаємодіємо один з одним? Чому інколи виникають непорозуміння та емоційне напруження? А справа ось у чому. Моделі взаємодії ґрунтуються на тому, що одна й та сама людина, коли перебуває в певній ситуації, може діяти, відповідно до одного з трьох її станів, які суттєво різняться між собою. Видатний американський психолог Ерік Берн у своїй праці “Люди, які грають в ігри” виділяв у кожної людини незалежно від її віку три стани: Дитини, Дорослого та Батька/Матері.

Стан Батька/Матері виражається повчальною інтонацією, критикою, суворою цензурою, директивністю. А також стан Батька/Матері виконує ще й функцію сумління та піклування.
Стан Дорослого - позиція реаліста і практика, раціональності та самокритичності, дипломатичності й конструктивності.
Стан Дитини проявляється спонтанністю, емоційністю, егоїзмом, творчістю та вразливістю.

Проблеми у спілкуванні вчителя з батьками можуть виникнути, якщо вони перебувають у різних станах. Наприклад, вчитель спілкується з позиції Дорослого, розраховуючи на конструктивне обговорення проблеми. Натомість хтось із батьків перебуває у стані Дитини та замість партнерського вирішення ображається або несерйозно сприймає слова вчителя.

Як налагодити доброзичливі стосунки з батьками учнів

1. Нами керує те, що ми не усвідомлюємо

Людині дуже складно, коли вона відчуває емоцію, але має її приховувати. Й чим менше ми усвідомлюємо це, тим легше нами маніпулювати. Проаналізуйте, що саме вас турбує у спілкуванні з батьками учнів. Які емоції ви відчуваєте під час такої розмови? Не дайте неусвідомленим емоціям зашкодити вашій роботі!

2. Психологічний захист

Психологічний захист - це запас енергії, яка допомагає долати стресові ситуації. А кожен запас треба поповнювати. Тож, щоб бути не тільки хорошим вчителем, а й отримувати задоволення від роботи, дбайте про свій психологічний захист. Для того, щоб поповнити життєву енергію, дозвольте собі насолодитися життям. Спитайте себе, чого ви хочете, що може зробити вас щасливою людиною? Присвятіть час собі та своєму хобі. Дуже важливо – вчасно припинити спрямовувати думки по колу та переключити свою увагу.

3. Уважно слухайте

Й мається на увазі не порада про те, як стати приємним співрозмовником та ставити правильні запитання. Вчитель має звернути увагу не тільки на те, що сталося чи про що було сказано. Зауважте, що залишилося поза межами розмови. Такі моменти можуть бути більш промовистими, ніж цілий виступ батьків під час бесіди із вчителем. У розмові стає зрозуміло, на що спрямована увага батьків учня (наприклад, вони можуть цікавитися оцінками дитини й жодного запитання – про її взаємини з однокласниками, хоча саме на це добре було б звернути увагу).

Щоб не сталося, поважайте себе та оточуючих – навчайте дітей власним прикладом.

Анкета «Батьки і школа»

(За О.Є. Марінушкіною)

Призначення анкети: виявити оцінку батьків впливу виховання і навчання в школі на життя дитини.

Організація завдання: записуються номери позицій анкети і через крапку дається варіант відповіді.

Інструкція. Шановні батьки! Пропонуємо вам висловити свою думку щодо навчання і виховання вашої дитини у цій школі. Виберіть, будь ласка, на кожне запитання один з варіантів відповіді.

1. Ваша дитина навчається у цій школі, тому що:

А. Школа розташована поряд з будинком. Б. Цілком влаштовує організація навчально-виховного процесу

в школі.

В. Тут дають міцні знання з потрібних предметів. Г. Рекомендували друзі і знайомі. Д. У школі дитина почуває себе дуже добре.

2. Чи задоволені Ви:

А. Організацією роботи школи (режим, розклад, факультативи,

гуртки).

Б. Взаєминами з класним керівником Вашої дитини. В. Взаєминами з педагогами школи. Г. Роботою адміністрації школи. Д. Матеріально-технічною базою школи.

3. Яким чином Ви берете участь у життєдіяльності школи?

А. Беру участь у заходах класу, школи.

Б. Беру участь у підготовці заходів класу, школи.

В. Систематично беру участь в опитуваннях, які проводить школа.

Г. Виступаю з пропозиціями щодо поліпшення життєдіяльності

школи.

Д. Не заважаю школі виконувати свої функції.

4. Коли Ваша дитина говорить про школу, то найчастіше її висловлення бувають:

А. Позитивні.

Б. Негативні.

В. Нейтральні.

Г. Ніколи не говорить про школу.

Д. Свій варіант.

5. Чи змінилося що-небудь у Вашій стратегії виховання під впливом школи?

А. Школа вплинула на конструктивну зміну багатьох позицій сімейного виховання.

Б. Школа вплинула на удосконалювання окремих позицій сімейного виховання.

В. Школа мала незначний вплив на нашу сімейну педагогіку.

Г. Школа практично не впливала на наше сімейне виховання.

Д. Не замислювались над цим питанням.

6. Що Ви більше за все цінуєте в школі, де навчається Ваша

дитина? А. Взаємини. Б. Знання.

В. Організацію позаурочної роботи. Г. Науково-дослідницьку діяльність дітей. Д. Можливість продовжити навчання у ВНЗ. Е. Свій варіант.

7. Напишіть, будь ласка.

Ваші пропозиції щодо удосконалення

роботи школи. ______________________________

Якщо дитина знає відповіді на ці 16 питаннь, з нею нічого не трапиться!

Збережіть собі цей список і поділіться ним з іншими батьками — давайте разом дбати про безпеку своїх дітей!

Безпека дітей – одне з найголовніших питань, які турбують будь-якого батька. Якщо ви хочете бути впевнені, що ваша дитина не потрапить ні в яку небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки.

Поставте їй такі запитання. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою.

Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?
Чи візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки?
Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?
Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому?
Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?
Чи ти підеш в гості до однолітка, з яким щойно познайомився?
Що робити, якщо ти відчув у будинку запах газу?
Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомці, ти поїдеш з ними разом?
Що слід робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать?
Кому можна відкривати двері, коли ти один вдома?
Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?
Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?
Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?
Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті загрожує тобі або твоїм близьким?
Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?
Чи можна брати ліки з аптечки, коли батьків немає вдома?

А ось правильні відповіді:

Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в міліцію (102) або службу порятунку (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів по телефону, і дитині нададуть допомогу.
У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!
При виникненні пожежі або загрозі займання/витоку газу необхідно швидко залишити квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!
Коли людина потребує допомоги, то в першу чергу звернеться до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, слід йому відповісти категоричною відмовою. Причому відповідати потрібно швидко і відразу ж йти.
У ситуаціях з тваринами головне – зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Можна відвернути собак з допомогою якого-небудь предмета типу шапки, парасольки і т. п. Потрібно поступово віддалятися, не зустрічаючись з собаками очима і, не обертаючись до них спиною.
Ходити в гості до малознайомих людей, навіть однолітків, не можна ні в якому разі.
Телефонуйте до служби порятунку (112) або служби газу (104). Навчіть дитину не соромитися і не панікувати – краще хибний виклик, ніж вибух.
На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначним відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації відповідати, що він чекає на батьків, які ось-ось підійдуть.
Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе і т. д.) і вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.
Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі і віку.
Потрібно якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також можна бити по машинах, які стоять поруч – можливо, спрацює сигналізація.
У такому разі слід зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.
Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин чи під’їзд. Потрібно триматися подалі від водойм, металоконструкцій і високих дерев.
Про загрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам або поліції.
Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено – винятків бути не може!
Щоб дитина усвідомлювала наслідки, їй слід роз’яснити небезпеку лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками у відсутність батьків не можна.

Фрази, котрі необхідно сказати дитині

Те, що хоче чути ваша дитина:

Ти вартий любові.
Неважливо, що ти робиш або не робиш, завжди є люди, які тебе люблять. І це незмінно.
Ти з’явився невипадково.
Ти з’явився тут не випадково. Твоя поява змінить цю планету. Але не варто шукати свою єдину мету. Вона змінюється протягом життя.

Довіряй собі і роби те, що наповнює тебе радістю і енергією. Не дозволяй нікому вказувати тобі, чим займатися. Не намагайся бути таким, як інші. Твоя головна місія – бути собою.
В кожній людині є і хороше, і погане. І це нормально.
Часом ти будеш надзвичайно неслухняним, але іноді – дуже поступливим. Сьогодні сумним, а завтра веселим. Ти будеш енергійним і ледачим, грубим і ввічливим, тихим і гучним, жадібним і щедрим, співчуваючим і відстороненим. Люди повні протиріч.
У тебе завжди є вибір.
Тільки ти можеш вирішити, буде твоє життя важким та нещасним, чи радісним та повним любові. Навчись оцінювати виникаючі перед тобою можливості. У кожній негативній події є позитив, так само як і в щасливих моментів завжди є щось не дуже гарне.
Не бійся негативних емоцій.
У кожного бувають важкі часи. Але злість, сварки, критика і навіть депресія допомагають стати кращим.
Коли підступають негативні емоції, не намагайся від них сховатися. Зупинись, відчуй їх, і вони пройдуть. Задумайся, чому ці емоції з’явилися в твоєму житті в цей момент.
Негативні емоції – сигнали мозку про те, що ми живемо неправильно. Наприклад, забуваємо про свої інтереси, щоб відповідати очікуванням рідних, або, навпаки, змушуємо близьких підлаштовуватися під свої уявлення.
В першу чергу завжди думай про себе.
Ми можемо дати іншим тільки те, що є у нас. Якщо людина не може бути доброю і щедрою у відношенні до себе, вона не зможе дати нічого доброго оточуючим.
Якщо ти дбаєш про себе, прислухайся до себе, не бійся відхиляти пропозиції, які йдуть врозріз з твоїми переконаннями, ти наповнюєшся світлом, енергією та любов’ю і позитивно впливаєш на простір і людей навколо.
Нема нічого такого, що ти «мусиш» робити.
Ти прийшов у цей світ не тому, що комусь щось винен. Ти тут, щоб насолоджуватися життям і слухати своє серце. Ти міняєш світ однією своєю присутністю. Будь обережний зі словами «повинен» і «зобов’язаний». Якщо ти зловиш себе на тому, що вимовляєш одне з них, зупинись. Ці слова – знак того, що ти підпорядковуєш своє життя комусь іншому і робиш те, що цей хтось вважає за потрібне і важливе. Іди своїм шляхом і не заважай іншим людям йти своїм.
Не приймай близько до серця те, що говорять люди.
Що б ти не думав і не робив, завжди знайдуться ті, хто тебе підтримає, і ті, хто буде проти. Цінуй тих, хто тебе хвалить і готовий допомогти, і прислухайся до критики, але роби так, як вважаєш за потрібне.
Нічого не бійся!
Все, що відбувається, допомагає рости. Важливо не боятися, а приймати всі зміни і знаходити в них користь. Пам’ятай про свою унікальність.
Люби себе, людей і своє життя!

Ваша дитина-лівша

Існує така точка зору, що увесь світ побутовий для праворуких і лівшам у ньому некомфортно. Це міф або реальність? Хтось вважає ліворуких майже геніями, а хтось впевнений, що ліворукість – недолік.

Насправді для вчених дотепер залишається загадкою, чому ж людина бажає діяти тією чи іншою рукою. У багатьох випадках ми можемо говорити про так звану спадкоємну ліворукість. Але ліворукість вже точно не можна вважати хворобою і вбачати в ній причину поведінкових порушень або відхилень у розвитку.

Насправді, називаючи всіх людей, що віддають перевагу в користуванні лівою рукою, лівшами, ми виявляємося не зовсім праві. У справжнього лівші ведучими будуть не тільки рука, але і нога, око, вухо.

Батьки маленького лівші ставлять питання: переучувати чи не потрібно? Донедавна педагогіка однозначно відповідала на це питання: переучувати необхідно, тому що лівші буде складно вижити у світі, пристосованому під правшу. Але хіба можна змінити біологічну суть людини? Втручаючись у найтонші механізми діяльності головного мозку, ми тим самим можемо зумовити стрес у дитини.

Коли дорослі за допомогою умовлянь і погроз намагаються змусити дитину писати або тримати ложку в правій руці, малюк щосили намагається це завдання виконати. Але це йому погано вдається. А батьки найчастіше сприймають таку поведінку як неслухняність і карають дитину. У підсумку в маляти може виникнути стан підвищеної тривоги, страх покарання.

Як можна визначити ліворукість у дитини? Іноді ознаки цього феномена можна помітити вже в ранньому віці. Але, на думку більшості психологів і фізіологів, до 4-5 років робити які-небудь остаточні висновки неправильно. Десь з 4 місяців і до 2 років в дитини переважає то одна, то інша рука. У період від 2 до 4 років обидві руки в малюка практично рівноцінні. І тільки після досягнення віку 4-5 років відбувається виділення ведучої руки.

Якщо Ви сумніваєтесь у визначенні «головної руки», можете самостійно провести нескладні тести. Наприклад, попросіть малюка відкрити коробочку. Якою рукою він це зробить? Але одного завдання, звичайно, недостатньо. Поспостерігайте, у якій руці дитина зручніше тримає олівець, ложку. Киньте дитині м’ячі простежте, якою рукою вона його піймає.

Отже, Ваша батьківська позиція повинна бути такою, що допомагає. Навчіть дитину пристосовуватись до цього світу. Між іншим, саме для лівші сьогодні придумано багато корисних речей, наприклад, прописи для лівші-першокласника. І з такими посібниками дитині простіше буде засвоїти навички письма.

Іноді в лівші виникають проблеми із визначенням «праворуч-ліворуч». Для полегшення ситуації придумайте який-небудь «маркер» - годинник або браслет. Тоді дитина запам’ятає, що браслет надітий на праву руку. Можливі також проблеми з читанням. Іноді ліворука дитина плутає, з якої сторони прочитати текст. Тому на початковому етапі навчання читання робіть спеціальні позначки в книзі і домовляйтеся, що читати потрібно з цього місця.

Дорослий - взірець для наслідування дитині

За будь-яких часів родина відігравала значну роль у виховному процесі: інколи (і найчастіше) – головну, інколи – поступалася пальмою першості освіті та суспільству, але завжди – саме в сім’ї починався процес виховання дитини.

Про сучасну родину багато пишуть і говорять. Адже виховання дітей у ХХІ ст. – процес поєднання плідної і наполегливої праці як сім’ї, так і закладів освіти та суспільства.

Найважливішим для дитини є батьківська любов. Одні розуміють любов до дитини як суворе ставлення, інші – як слухняність, треті – як вседозволеність і потурання. Але всі ми схожі в одному – ми любимо своїх дітей. У сучасному світі, на жаль, не поодинокі випадки, коли є й батьки, а ось любові немає. Багато батьків надають великого значення дисципліні, нехтуючи іншими формами виховання. На думку психологів, незалежно від віку, дитина потребує ласки і любові. Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Ми приймаємо дитину будь-якою. Дітей слід обіймати, цілувати декілька разів на день. Іноді батьки жаліються, що дитина не підпускає до себе, жахається батьківських обіймів. У цьому випадку причина може бути не лише в дитині: може в ранньому віці прояви батьківської любові дитина відчувала досить рідко і, як наслідок, потреба в батьківській увазі не сформувалась. Ці факти свідчать про те, що сучасні батьки привнесли у свої сім’ї той досвід спілкування, який був закладений їхніми батьками та став для них традиційним. Батьки іноді соромляться власної любові до дітей, не говорять про це і годі сподіватися почути слова любові від дитини – але ж без насіння квітка на вікні не виросте!

Любов, тепло та ласка в дитячому віці сповна повернеться в старості турботою й увагою, терпінням і терпимістю дітей, які вже самі стануть дорослими. Батьківська любов необхідна дитині ще й для адекватного реагування на вимоги, які висовуються до неї родиною.

Відомий амер. психотерапевт Б. Уайндхольд стверджує, що “для нормального емоційного дозріванням дітям треба, щоб їх любили, пестили, помічали, приймали всерйоз, співали їм пісні і задовольняли всі їх основні потреби. Це необхідно для того, щоб побудувати у дитини здорове самолюбування і здатність любити саму себе. Адже діти, основні потреби яких, пов'язані з любов'ю і турботою, задовольнялися, зростають істинно поступливими і неегоїстичними людьми. Вони здатні виявити турботу і співчуття до інших людей”. Чим більше способів виявити свою любов вона від нас навчиться, тим легше їй буде знайти спільну мову з друзями, однолітками, педагогами, а в майбутньому і з коханими людьми.

Батьківська любов необхідна дитині ще й для адекватного реагування на вимоги, які висовуються до неї родиною: якщо вимоги є, але любові не відчувається, то вони так і залишаються невиконаними. Діти, з якими поводяться без любові, розвиваються неправильно, навіть якщо в іншому вони виховані належно.

Важливим у спілкуванні дітей і батьків є доступність – це означає будь-якої хвилини відкласти всі свої справи заради спілкування. Бути доступним для дитини – означає мати право на спільний пошук істини зі своїм малям.

Також велике значення має формування в дитини звички бути відповідальною за свої вчинки і слова. Чим раніше дитина почне виявляти цю якість, тим більше шансів у неї вирости врівноваженою і зрілою особистістю. Вплив на формування цих якостей мають поведінка батьків, їхня здатність проявляти ці самі якості в повсякденному житті. Мудрість відповідальних батьків полягає в тому, що вони завжди виконують обіцянки, що дають дітям, або знаходять сміливість визнати своє невміння дотримати обіцянки та намагаються виправити власні помилки. Однією з головних умов для формування в дитини цих навичок є наявність певних щоденних родинних обов’язків. Батькам при цьому слід бути терплячим та послідовним. Місія батьків – навчити дитину відповідати за свої вчинки.

Важлива складова успішності виховання дітей у родині – авторитет батьків. Набуття авторитету в очах власної дитини – копітка праця. Думка батьків про рідних і колег, їхня поведінка, вчинки, ставлення до роботи, сторонніх людей, одне до одного – все це складові батьківського авторитету. Він не має залежати від обставин, які можуть вплинути на взаємини з дітьми.

Авторитет в очах дитини – це перш за все бажання дитини розмовляти з батьками відверто.

Авторитетні батьки не ставлять перед собою завдання покарати дитину, для них важливим є усвідомлення дитиною провини як такої. Авторитет батьків у тому, щоб без зайвих істерик проаналізувати ситуацію та висунути цілком зрозумілі та обґрунтовані вимоги.

Авторитет багато в чому залежить від того, наскільки вони самі вміють вибачатися і вибачати.

Ще одна важлива умова авторитету батьків в очах своїх дітей – відсутність остраху критики з боку наймолодших членів родини.

Діти ХХІ століття мають ширші інформаційні можливості та вміють набагато більше своїх батьків. Тим, хто прагне зберегти свій авторитет, радимо вчитися у власних дітей.

Батьки для дитини є не стільки джерелом благ, скільки моральним орієнтиром. І виховувати моральні якості батьки здатні лише за умов, якщо самі їх сповідують. Батьки часто не розуміють або не знають, соціальний статус, фінансове становище та інші “дорослі регалії” не відіграють ніякої ролі у становленні й підтримці батьківського авторитету. Понад усе дитина цінує не розмір прибутків, а рівень самоповаги, емоційний настрій. І якщо батьки навчаться бачити у собі сильну, добру, порядну людину, то і через багато років дитина буде цінувати це в них.

Деякі батьки вважають, що дитина все має робити сама, і що саме так вона стає самостійною. Вони забувають, що допомога – це ще й вияв любові. Коли ми допомагаємо дитині у тому, чого вона просто не вміє зробити сама, ми даємо приклад допомоги ближньому. Допомагати дитині – це не означає робити за неї все. Необхідно створити таку ситуацію, щоб дитина відчула, що ви робите щось разом, а вона має нагоду чогось навчитись.

Пам’ятайте, дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає й дарує світові красу.

Одна з якостей зрілої людини – здатність віддавати і приймати любов будь-якою мовою: дотику, виділеного часу, слів заохочення, подарунків і допомоги. Намагаючись навчити дитину володіти всіма цими мовами, ми зрозуміємо, що самі зростаємо духовно, що змінюється наше уявлення про те, якими мають бути людські взаємини.

Позиції у ставленні дітей до батьків і до себе:

Я потрібний і мене люблять, я вас теж люблю. Така позиція формується в сім’ї, де дитина постійно відчуває близькість до батьків, де батьки і діти часто щось разом роблять і разом переживають радість. При таких умовах життя в сім’ї дитина поступово знаходить життєві істини, які сприяють повноцінному особистісному розвитку.
Я потрібний і мене люблять, а ви існуєте для мене. Така внутрішня позиція частіше виникає в сім’ях, де всі справи і турботи зосереджені навколо маленького “ідола”. У подібних сім’ях дитина рано починає розуміти, наскільки значима для батьків, як вони люблять її. Це усвідомлення підвищує самооцінку, створює відчуття безпеки, проте поведінка дитини вже в дошкільному віці часто переходить норми прийнятої соціальної поведінки; дитина не зважає на оточуючих, діє наперекір їх бажанням і вимогам.
Мене люблять, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас. Самопочуття дитини серед близьких залежить не від видимих особливостей життя сім’ї, а від глибоких психологічних особливостей. Виділимо деякі з них: відсутність дитини в життєвих планах батьків. Не завжди діти з’являються тоді, коли їх чекають, і не всі діти народжується, коли вони потрібні. Саме цей факт істотно впливає на майбутнє ставлення матері до малюка; незадоволення дитиною такою, яка вона є. Нерідко батьки уявляють собі досить конкретний образ дитині: хлопчик чи дівчинка, слухняний чи заповзятливий, спокійний або активний тощо. Проте незадоволення дитиною такою, як вона є, викликає в неї відчуття, що вона не цінна, не потрібна; неправомірна вимога уваги. В перший рік життя маля практично безпорадне, і постійна увага батьків необхідна для правильного емоційного розвитку і просто для виживання. Але вже в другій половині першого року крик, плач дитини можуть означати не тільки те, що вона погано себе почуває. Плач стає способом покликати до себе дорослого. Така дитина згодом навчиться бути спокійною, веселою у присутності дорослого і відчуватиме себе комфортно тільки тоді, коли на неї звертають увагу. А коли залишається сама з собою, починає відчувати свою незначущість.
Я не потрібний і мене не люблять, залиште мене у спокої. Коли дитина “мстить” батькам, вони ще залишаються для неї значущими людьми. Коли дитина повністю втрачає віру у те, що хтось може її любити, вона втрачає відчуття власної значущості, прагне відгородитися від всього. Такі діти абсолютно не докладають ніяких зусиль, щоб привернути увагу інших, заслужити їх повагу. Навпаки всією своєю поведінкою, виразом обличчя вони говорять: “залиште мене у спокої”.

В кожній родині існує свій стиль сімейного виховання. Під стилем слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, застосування певних засобів й методів педагогічного впливу, що полягають у словесному звертанні та взаємодії.

На вибір стилю сімейного виховання впливають:

типи темпераменту батьків, їхня сумісність;
традиції родини, у яких виховувалися самі батьки;
науково-педагогічна література, яку читають батьки;
рівень освіти батьків.

Використовуючи дані сучасних психологів, охарактеризуємо кожен із стилів сімейного виховання.

Потуральний стиль. Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою, їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу. Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують її, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам. Як наслідок такого виховання – формування конформного соціально-психологічного типу особистості.

Змагальний стиль. Батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морального, а й матеріального характеру. Батьки постійно порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Внаслідок такого виховання формується пошуковий соціально-психологічний тип особистості дитини.

Розважливий стиль. Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання та докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичні покарання, бо вважають, що дитина здатна сама обирати собі діяльність до душі, а вони мають право лише на рекомендацію або пораду. У таких сім’ях складаються добрі, теплі взаємини. Діти разом із дорослими беруть участь у сімейних радах, розв’язанні сімейних ситуацій. Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічний тип особистості.

Запобігливий стиль. Цей стиль можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її нездоров’я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки. Дитина в такій родині практично позбавлена активної діяльності, лише батьки визначають коло її інтересів, ініціюють дитячі ігри, регламентують її поведінку. Дуже часто в таких родинах заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була слухняною. На жаль, вихованню моральних цінностей батьки приділяють мало уваги, у дітей формується ситуативна мораль: опинившись в тій чи іншій соціальній групі, вони дотримуються моральних принципів цієї групи, із заплющеними очима довіряються чужій думці. У процесі запобігливого стилю виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.

Контролюючий стиль. За цим стилем сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості. Цьому сприяють такі причини:

дитина виховується або в дитбудинку, або в родині опікунів, які дуже жорстко поводяться з нею;
дитина тривалий час живе без батьків: можливо, вона перебувала в лікувальному закладі, де до неї ставилися інакше, ніж у родині. При цьому дитина могла зазнати стресового стану у зв’язку із жорстокістю дорослих, унаслідок чого замкнулася в собі, стала злою й агресивною;
батьки автоматично перенесли жорстокий стиль виховання родини, у якій вони виховувалися, на власну сім’ю;
батьки зважають на думку інших людей про власних дітей і керуються нею.

У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла та підтримки. Діти такого типу занадто нерішучі та замкнені, але цінують товариство і дружбу: саме заради дружби з кимось вони готові на все.

Співчутливий стиль. Умовою формування цього стилю є недостатній матеріальний статок родини, погані побутові умови, відсутність духовної спорідненості членів родини. У таких родинах дитина змалку залишається без належного нагляду. Занадто багато часу такий малюк спостерігає за батьками. Таким чином дитина рано починає доросле життя та трудову діяльність, активно допомагаючи батькам. Батьківське завдання в таких сім’ях – навчити дитину пристосовуватися до життя у світі, долаючи труднощі та радіючи найменшій, але досягнутій власною працею перемозі. За співчутливого стилю сімейного виховання формується інтровертований соціально-психологічний тип особистості.

Гармонійний стиль. Суть вбачається вже в назві: гармонійний стиль формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості. У таких родинах дитина завжди бажана, народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються. Діти такого стилю виховання вже з раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки, бо батьки вмотивовано й усвідомлено поводять себе. Характерна риса цих дітей – правдивість.

Безумовно, не можна стверджувати, що проаналізовані стилі родинного виховання суворо регламентовані та дитина цілковито відповідає одній з наведених вище характеристик. Але ж, чесні та щирі стосунки між батьками та дітьми – запорука останніх до дорослого життя.

Виховуємо з любов'ю

Виростити емоційно здорову дитину нині стає дедалі складніше, адже наш час – це час неспокою та нестабільності. Акцентуючи всю свою увагу на матеріальному стані своєї сім’ї, людина часто бідніє емоційно і духовно. Росте рівень злочинності, турбують такі проблеми, як наркоманія та алкоголізм, ніхто не захищений від насильства. Тому батьки бояться за життя своїх дітей. Як розв’язати ці проблеми на благо дітей?

Не секрет, що батьки мають забезпечити дітей одягом, їжею, гідними умовами для життя. Але, крім цього, вони відповідають за їх розумовий, емоційний розвиток і здоров’я. Для того, щоб забезпечити повноцінний розвиток особистості, необхідно задовольнити низку її потреб.

А.Маслоу, представник гуманістичного напрямку в психології, створив порядок задоволення потреб: 1) фізіологічні потреби; 2) потреби в безпеці, захисті; 3) потреби в емоційних контактах; 4) потреба в самоповазі; 5) потреба в самоактуалізації.

Слід зазначити, що поки не задоволено нижчі потреби, вищі є неактуальними для людини.

Головні потреби дитини.

Найголовнішою потребою для дітей є потреба в любові. Звичайно, існують й інші потреби, але задовольнити їх набагато простіше.

Потреба правильної самооцінки – одна з головних для дитини. Дитина, яка переоцінює свої здібності і можливості, ставить себе вище за інших: вона – унікальна особистість, тому слід виконувати будь-яку її примху. Дитина, яка недооцінює себе, постійно непокоїться: “Я не така розумна, сильна, красива. Я погана” і їй нічого не вдається. Допомогти дитині нам під силу, і ми маємо сформувати в дитини адекватну самооцінку. Тоді вона зможе почуватися повноправним членом суспільства, зможе реалізувати свої таланти.

До того ж, дитині необхідний наш захист. Вона має відчувати, що вона в безпеці. Батькам не завжди вдається її задовольнити. Часто можна почути від дитини: “Ти мене не залишиш?” Адже багато друзів живуть в повних сім’ях. А якщо сім’я неповна, то страх дитини зростає.

Дитині необхідно навчитися налагоджувати взаємини. Вона має вміти спілкуватися з людьми на рівних, вміти потоваришувати, дарувати любов і вміти приймати любов. Інакше вона ризикує замкнутися в собі й на все життя опинитися в ізоляції.

Необхідно, щоб батьки допомагали дітям розвивати їхні здібності. Тоді діти відчують внутрішнє задоволення, яке приходить, коли людина реалізує себе, свої здібності.

Усі згадані потреби дітей – це законні дитячі потреби. Однак, потреба в любові – основна людська потреба. Адже людина створена з любові, з любов’ю і для любові. Якщо дитина вміє віддавати і приймати любов, відчувати її, всі дитячі починання будуть успішними. Майже всі дослідження свідчать, що емоційний фундамент закладається упродовж перших двох років. Особливу роль відіграють взаємини дитини з матір’ю.

Доктор Р.Спітц провів цікаве дослідження в Південній Америці, щоб встановити, яке значення в житті дітей має любов з боку дорослих. Діти, за якими спостерігали, виховувались в різних умовах. До першої групи належали діти від 3-місячного до 5-річного віку, які росли в домашніх умовах і яких виховували матері. Кожна мати намагалась приділити дитині багато уваги, ніжності, любові й теплоти. Друга група досліджуваних знаходилась в будинку маляти упродовж цього самого часу і такого ж віку. Дітей доглядали няні, у яких було надзвичайно багато роботи. Вони були в змозі задовольнити тільки найголовніші потреби дітей: переповити, переодягнути, вимити й нагодувати. Закінчивши ці процедури з однією дитиною, вони поспішали до іншої. Зовсім не залишалося часу на виявлення ніжності і любові.

Результати були вражаючими. Діти першої групи розвивалися нормально. Зате діти з будинку маляти були емоційно виснаженими. Більшість із них не вміли правильно говорити, ходити, їсти. Зі слів лікаря, “діти поводились як апатичні ідіоти”. Вражав відсоток смертності. Упродовж п’яти років у першій групі усі діти залишилися живими. У домі маляти відсоток смертності сягнув 37%. Висновок з цього очевидний: якщо нас не люблять, ми гинемо.

Дитина росте, все більше усвідомлює себе як особистість, вирізняє себе з-поміж інших. Дитина так само залежить від матері, але тепер розуміє, що вона і мати – не одне і те саме. Дитина дорослішає. Тепер вона не просто отримує любов, а може й відповісти на неї.

Любов – це основа всього. Цей фундамент закладається в перші роки життя, впливає на здатність дитини вчитися й отримувати нові знання. Дитині необхідно емоційно досягти певного емоційного рівня, перш ніж вона зможе вчитися зі своїми однолітками.

Батьківська любов має бути безумовною, адже справжня любов умов не ставить. Безумовна любов – це найвища форма любові. Ми любимо дитину просто за те, що вона є, незважаючи ні на що. Це не значить, що батьки мають схвалювати погані вчинки. Батьки мають на них реагувати. Але дитина повинна пам’ятати: щоб вона не зробила, батьки від неї не відвернуться. Так має бути. Часто дітям потрібно завойовувати батьківську любов. Батьки люблять дитину, але за умовою: вона має добре вчитися, добре поводитися. Звичайно, ми маємо навчати й виховувати дітей, але спершу необхідно сповнити їхні серця впевненістю в нашій безумовній любові. Це потрібно робити регулярно, щоб впевненість не зникла. Тоді дитина буде почуватися потрібною. Безумовна любов допомагає нам об’єктивно оцінити результати виховання й підказує, в якому напрямку слід рухатися далі. Ми любимо дитину і показуємо їй це навіть тоді, коли її поведінка мала б бути кращою.

Чи не призводить це до вседозволеності? Ні. Просто у всьому потрібно бути послідовним. Спочатку потрібно показати дитині, що ми її дуже любимо, що вона нам дуже потрібна, і лише потім вже виховувати її та навчати.

Існує думка, що, керуючись цим принципом, можна зіпсувати дитину. Це неправда. Частіше дітей псує дефіцит батьківської уваги. Не заперечуємо, що дитині може нашкодити і любов, але тільки тоді, коли батьки не вміють її правильно виявляти. Звичайно, ми не досконалі, не завжди ми вміємо любити, не ставлячи умов. І, зрештою, будемо відвертими: нам також потрібна безумовна любов. Хто любитиме нас?

Наші діти – наша старість. Чим більше зусиль ми докладаємо, тим ближче ми до ідеалу безумовної любові.

Спілкуючись із дітьми, батьки мають собі постійно нагадувати:

переді мною – діти.
вони поводяться, як діти.
іноді їх поведінка псує нерви.
якщо я виконую свої батьківські обов’язки й люблю їх, незважаючи на витівки та примхи, на них можна вплинути.
якщо діти мають мені догоджати, щоб заслужити мою любов, вони її не відчують. Відповідальність за поведінку і розвиток не тільки на дітях, а й на мені.
якщо я безумовно люблю їх, вони спокійні, завжди можуть контролювати себе.

Лише деякі діти впевнені в батьківській любові та в безумовній турботі про них. Деякі батьки вважають, що їхня любов настільки очевидна, що дитина не може про неї не знати. Іншим здається, що достатньо просто час від часу говорити дитині: “Я тебе люблю.” На жаль, це не доказ. Причина полягає в тому, що діти оцінюють дорослих за їхніми вчинками, за тим, як вони поводяться. Ось чому, щоб показати дитині, що ви її любите, ви маєте розмовляти її мовою, виявляти свою любов через вчинки.

Діти по-різному відчувають любов. Існує п’ять способів, якими можна виявляти любов:

Дотик. Іноді достатньо торкнутися людини, пригорнути, і вона одразу зрозуміє, що її люблять і вона потрібна. Деякі батьки соромляться торкнутися зайвий раз торкнутися дитини, їм незручно. Вони не усвідомлюють, що багато втрачають у стосунках з дитиною. Поставте мету – пригорнути дитину хоча б один раз на день. Пізніше ви зможете робити це постійно.
Слова заохочення. Деякі діти не можуть без них обійтися. Будь-яка похвала , будь-яке позитивне слово позитивно впливає на них. Вони подарують дитині впевненість у собі, допоможуть відчути її значущість.
Час, який приділяється. Коли ми проводимо час з дитиною, не важливо, чим ми займаємося, головне – ми разом. Якщо приділяєте своїй дитині достатньо часу, вона це оцінить і їй захочеться відкритися вам.
Подарунки. Для деяких дітей саме це – єдиний правильний шлях. Однак подарунок стає символом любові лише тоді, коли дитина бачить, що батьки справді про неї піклуються. Тому говорити “мовою подарунків” не можна, необхідно поєднувати її з іншими способами. Тоді подарунок виражає щиру любов.
Допомога. Ваше найголовніше завдання – робити те, що буде на користь дитині. Допомагаючи дитині, ви можете виховувати в ній відповідальність і працьовитість. Деякі батьки вважають, що дитина все має робити сама, і що саме так вона стає самостійною. Вони забувають, що допомога – це ще й вияв любові. Допомагаючи дитині, необхідно створити таку ситуацію, щоб дитина відчула, що ви робите щось разом, а вона має нагоду чогось навчитися.

Отже, ми розглянули п’ять основних способів вираження любові, п’ять шляхів до серця дитини. Якась мова для вашої дитини рідна, малюк розуміє її найкраще.

Пам’ятайте, дитина – це квітка, і ваша любов живить її. Завдяки їй дитина розквітає і дарує світові красу.